Телефон: +380667721002
: м. Київ, вулиця Пушкінська, 7
: м. Київ, вулиця Срібнокільська, 1А
: м. Київ, вул. Русанівська набережна, 4
Кошик порожній
У кошику товарів: 0
Головна > Конкурс "Давай, Пиши!" > Чотири ґудзики і золота голка. Автор - Микола Граков

Чотири ґудзики і золота голка. Автор - Микола Граков

14 травня 2020 р. 17:10
РОЗДІЛ 1
ЗНАЙОМТЕСЬ, ЦЕ Я
 
             ЖИВУ У МІСТІ КИЇВ. ОЙ, ДЕ МОЇ МАНЕРИ? ПОЧНУ ЗАНОВО. ЗНАЙОМТЕСЬ! МЕНЕ ЗВАТИ НІКАЛЯ. Я ЖИВУ У МІСТІ КИЇВ, АЛЕ ІМ`Я У МЕНЕ ФРАНЦУЗЬКЕ, БО Я ЖИВ ДЕЯКИЙ ЧАС У ЛОНДОНІ, БО, ЯКЩО ВИ ЗНАЄТЕ, ТО ЛОНДОН - СТОЛИЦЯ ФРАНЦІЇ.
             БІЛЯ МОГО БУДИНКУ В ЛОНДОНІ СТОЯВ ВЕЛИЧЕЗНИЙ, ДУЖЕ ПРИДУЖЕ ВЕЛИКИЙ КОЛІЗЕЙ - НАША ФРАНЦУЗЬКА ПАМ`ЯТКА І ФІШКА, ЯК У ВЕЛИКОБРИТАНІЇ КОРОЛЕВА І КОРОЛЬ, АЛЕ… ДОСИТЬ ПРО МЕНЕ.
             Я СЬОГОДНІ ЇДУ В СЕЛО ДО БАБУСІ, ПЕРШИЙ РАЗ! МАМА НА СНІДАНОК ЗРОБИЛА ШОКОЛАДНИЙ ПУДИНГ, МИ, ПОСНІДАВШИ, СІЛИ В МАШИНУ. ТАТО, ЯК ЗАВЖДИ, В МАШИНІ СПІВАВ «ОЙ, ЧИ ТО КІНЬ СТОЇТЬ».
 
РОЗДІЛ 2
МИ ПРИЇХАЛИ
 
             КОЛИ Я ПРИЇХАВ У СЕЛО, ТО ПЕРШИМ ДІЛОМ ПОБАЧИВ ШОКОЛАДНІ ЗАВИВАНЦІ. ЦЕ РАЙ ДЛЯ ДІТЕЙ… КОЛИ Я ЗАХОТІВ СКУШТУВАТИ ЇХ, ТО ПОБАЧИВ ВЕЛИЧЕЗНОГО ДИНОЗАВРА. ТАК, ТАК, ДИНОЗАВРА, ЯКИЙ ВИВЕРГАЄ КРУЧЕНИКИ, ЯК ПОТІМ ВИЯСНИЛОСЬ, ЦЕ БУВ НЕ ДИНОЗАВР, ЯКИЙ ВИВЕРГАЄ КРУЧЕНИКИ, А КОРОВА, ЯКА ВИКАКУЄ КАКИ. НЕ РАЙ, А СУПЕР РАЙ!
             ВЖЕ НАСТАВ ЧАС ОБІДУ. МОЯ БАБУСЯ НАКРИВАЛА НА СТІЛ. СЬОГОДНІ МИ НА ОБІД ЇЛИ БУУУУУУУУЛЛЛЛЛЛЛЛЛЬЬЬЬООООННН ІЗ КУРКИ. ГОЛОВА КУРКИ ПЛАВАЛА У МЕНЕ В ТАРІЛЦІ. ЦЕ БУЛО ДУЖЕ ГИДКО, ТОМУ Я ПОПРОСИВСЯ В ТУАЛЕТ, АЛЕ ПІШОВ У ЛІС, ЯКИЙ ЗНАХОДИВСЯ ПОРУЧ. ВІН БУВ ДУЖЕ КРАСИВИЙ. Я БУВ У ЛІСІ ПЕРШИЙ РАЗ. НА ГАЛЯВИНІ ХТОСЬ ГРАВСЯ У КВАЧА. Я ПІДІЙШОВ БЛИЖЧЕ. ОДИН ХЛОПЧИК ЗАПРОПОНУВАВ ПОГРАТИСЯ З НИМИ. ТЕПЕР У МЕНЕ БУЛИ ДРУЗІ У СЕЛІ. ХЛОПЧИКА ЗВАЛИ ЯН, А ДІВЧИНКУ - ЛЮДМИЛКА .
              УВЕЧЕРІ ПЕРЕД СНОМ БАБУСЯ РОЗПОВІЛА ЛЕГЕНДУ ПРО ТЕ, ЩО У ЦЬОМУ ЛІСІ КОЗАКИ, ЯКІ ВЕРТАЛИСЯ З ПОХОДУ НА ПОЛЬЩУ, ЗАХОВАЛИ В ЯКІЙСЬ ПЕЧЕРІ ЗОЛОТУ ГОЛКУ І ЧОТИРИ ЗОЛОТИХ ГУДЗИКИ.
УРАНЦІ ЦЮ ЛЕГЕНДУ Я РОЗПОВІВ ДРУЗЯМ. МИ ПОБІГЛИ В ЛІС, ЩОБ ЇХ ЗНАЙТИ. АЛЕ, НЕ ЗНАЙШОВШИ ЖОДНОЇ ПЕЧЕРИ АБО ЯМИ, МИ ПІШЛИ ДО ОЗЕРА ПОПЛАВАТИ І НЕЗЧУЛИСЬ, ЯК НАСТАВ ВЕЧІР. МИ ПІШЛИ ПО ДОМІВКАМ. КОЛИ Я ПРОКИНУВСЯ, ТО ЧЕРЕЗ ВІКНО ПОБАЧИВ ЗА ПОЛЕМ МАЛЕНЬКУ ЦЯТОЧКУ. Я ШВИДКО ВЗУВСЯ І ПІШОВ ТУДИ ЧЕРЕЗ ГОРОД ПО БАБУСИНІЙ КАРТОПЛІ.
               КОЛИ НІКАЛЯ ПІДІЙШОВ БЛИЖЧЕ, ТО ПОБАЧИВ НЕВЕЛИЧКУ ПЕЧЕРКУ.  У НІЙ БУЛО ДУЖЕ ТЕМНО.
Я ПОБІГ НАЗАД ДО БУДИНКУ ПО ЛІХТАРИК. ТЕПЕР Я БУВ З ЛІХТАРИКОМ. Я УВІЙШОВ УСЕРЕДИНУ, ЗВЕРНУВ НА ПРАВО,  А ПОТІМ НА ЛІВО, А ПОТІМ НАЗАД, А ПОТІМ ВПЕРЕД, А ПОТІМ Я ПОБАЧИВ СВІТЛО В КІНЦІ ТУНЕЛЮ, АЛЕ НЕ СМЕРТЬ! НЕ НЕ СМЕРТЬ, А РЕАЛЬНЕ СВІТЛО!
               КОЛИ Я ПІДІЙШОВ БЛИЖЧЕ… ТО ПОООООООООБББАЧИВВВВВВ…. ОЙ, ОЙ, ОЙ, КАПЕЦЬ! ТАМ СТОЯЛА МОЯ БАБУСЯ З ЗОЛОТОЮ ГОЛКОЮ ТА ГУДЗИКАМИ! І ВОНА СВАРИЛАСЯ: «ХТО ПО МОЇЙ КАРТОПЛІ ХОДИВ? ЙОПЕРЕСЕТЕ!!!!!!!!».