Телефон: +380667721002
: м. Київ, вулиця Пушкінська, 7
: м. Київ, вулиця Срібнокільська, 1А
: м. Київ, вул. Русанівська набережна, 4
Кошик порожній
У кошику товарів: 0
Головна > Конкурс "Давай, Пиши!" > Казочка про Крила. Авторка - Поліна Кравець

Казочка про Крила. Авторка - Поліна Кравець

21 травня 2020 р. 15:33
     Жила собі дівчинка Аня. Вона ходила у 1 клас звичайнісінької школи. Аня мала багато друзів і була дуже доброю. Дівчинка ніколи не проходила повз тих, кому потрібна була допомога. Аня пояснювала математику своїй подружці Поліні, якій не давався цей предмет, допомагала молодшому братику Данилу зав’язувати шнурки. Мамі не потрібно було двічі просити донечку витерти пилюку чи поскладати іграшки. Маленька помічниця навіть уміла сама приготувати омлет, спагеті й каву для матусі. У доброму серці дівчинки було місце і для тваринок: вона залюбки гуляла з песиком Рокі, кіт Мафін чекав Аню зі школи, бо ніхто не грався з ним так весело, як вона. А одного похмурого осіннього дня у Ані вдома з’явився ще один котик – Няв. Дорогою зі школи дівчинка помітила під лавкою маленький сірий клубочок, який трусився від холоду і голосно нявчав. Маленький Няв тут же опинився в Ані у портфелі, а потім оселився в неї вдома. Мама з татом теж мали добрі серця, і прийняли нового хвостатого члена сім’ї.
 
     Одного разу після чергової доброї справи Аня відчула, що крім портфеля у неї за спиною є щось ще... Дівчинка згадала казку, яку тато читав їй два роки тому і щось запідозрила. Аня прийшла додому, похапцем роздягнулася, поглянула у дзеркало і побачила у себе на спині крила. Спочатку дівчинка дуже зраділа. Бо давно таємно мріяла стати Ангелом. Та потім Аня подумала, що друзі її засміють, коли побачать крила. Тож дівчинка  вирішила їх позбутися. Вона взяла великі ножиці й спробувала відрізати крила. Та їй нічого не вдавалося. Тільки но Аня відрізала крило, воно знову виростало.
 
     Тоді дівчинка вирішила вчинити по-іншому. Раз крила з’явилися у неї через добрі справи, які вона робила, то потрібно просто діяти навпаки і крила самі зникнуть! З цією думкою Аня заснула, а вранці почалося…
 
     Вранці першим ділом Аня посварилася і навіть побилася з братиком за його улюблену іграшку. Коли дівчинка йшла до школи, побачила хлопчика, який впав і почав плакати. Аня розреготалася і обізвала хлопчика плаксієм. У школі дівчинка продовжила свій план. Вона обізвала свою подружку Поліну дурепою, бо та не зуміла розв’язати задачку з математики. З кожним разом Аня відчувала, що крила стають усе меншими і меншими. І дівчинка не зупинялася. Вдома вона спеціально не годувала котів, ображала братика, не допомогла мамі. А коли прийшов тато і почав розпитувати донечку, що з нею відбувається, вона почала огризатися, і грюкнувши дверима, зачинилася у своїй кімнаті.
 
     Тато тихенько зайшов до Анютиної кімнати і сів на стілець.

     - Куди поділася моя маленька дівчинка? Вона була доброю і приносила всім радість, – тихенько промовив тато.
     Від цих слів у Ані щось ніби защеміло у серці й вона почала плакати. Крізь сльози дівчинка розповіла татові усе – і про крила, і проте, як вирішила їх позбутися.
     
Мені так шкода, – схлипуючи сказала дівчинка. – Як би я хотіла повернутися назад і все виправити! 
      Тато пригорнув донечку, поцілував її і сказав:

     - Ти можеш усе виправити. Просто, знову стань собою. Будь такою ж доброю, як була до цього. І не бійся крил! Навіть, якщо з тебе сміятимуться.
 
     Минув рік. Весняного сонячного дня вулицею йшла дівчинка. Вона несла квіти, а за спиною у неї тріпотіли прозорі крила. Люди з подивом дивилися на це диво, але зустрівшись з посмішкою на обличчі Ані, й самі починали посміхатися. І ці посмішки були якісь чарівні: вони заражали радістю й щастям щораз більше людей…