Телефон: +380667721002
: м. Київ, вулиця Пушкінська, 7
: м. Київ, вулиця Срібнокільська, 1А
Кошик порожній
У кошику товарів: 0
Головна > Публикації > Маленькі секрети великої любові до читання. Або як це відбувається в дітей

Маленькі секрети великої любові до читання. Або як це відбувається в дітей

18 січня 2016 р. 10:11

Часто нам хочеться отримати пораду не від психолога з Інтернету, який сухо розповість, що і як владнати, звівши всіх до спільного знаменника. Так ми, матусі, ділимось досвідом на дитячих майданчиках, батьківських зборах чи в інтернет-спільнотах. Часто навіть після візиту до лікаря нам хочеться поділитись-порадитись з подругою, бо ж «вони це вже проходили». Сьогодні публікуємо розмірковування і досвід Олени Жупанової про різні аспекти дитячого читання.

Дружина. Мама. Викладач. Щаслива. Саме так у чотирьох словах можна розповісти про Олену.
Олена викладає англійську мову дітям від найменшого віку до десяти років. Вона всім серцем любить свою справу, адже щасливі і усміхнені дітлахи тому найяскравіша ілюстрація. Їй подобається спілкуватись з мамами своїх учнів, підтримувати їх і нагадувати, що їхні діти – розумні, веселі, добрі , чутливі і найкращі. А нещодавно, Олена відкрила власний навчальний центр Greystone English, але сьогодні ми просто змушені були розпитати в Олени про інше — як їхній родині вдалося виховати такого чемного читаючого хлопчика. Особливо побачивши на власні очі, що хлопчик, якому було шість років, проковтнув грубеньку книжку "Авіа" за дві години!


Моєму синові Іллі сім з половиною років. Він дуже багато читає. Ні, не так. Він ДУЖЕ багато читає, як на свій вік. Нас з чоловіком часто запитують, як ми це зробили – як привчили його читати? Дехто навіть вважає, що ми володіємо якимось спеціальним таємним методом навчання дитини читанню.

Але насправді все трохи не так.

У нас нема ніякого таємного методу. Більш того, ми не ставили собі за мету неодмінно будь-якою ціною прищепити любов до читання. Однак, якщо подумки повернутись назад на п’ять-шість років, я можу згадати ті речі, які, можливо, свого часу вплинули на нашу дитину.

Почну з найбанальнішого і найочевиднішого. Ми дуже багато книг читали дитині вголос. Почали це робити з найменшого віку, відколи він міг хоча б кілька хвилин всидіти на місці. Це було десь у вісім або дев’ять місяців, а книги були з цупкими сторінками і великими малюнками. "Абетка" від Абабигаламаги - найулюбленіша перша книга.

Насправді, читання дитині вголос лише здається банальним і очевидним.

Що вийде, якщо умовно розкласти процес читання на складники? По-перше, власне читання – тобто сприйняття букв, слів та речень, в яких закодовано певну інформацію. Потім ця інформація перетворюється в нашій уяві на образи. Образи викликають у нас певні емоції – це широка палітра відчуття від захоплення чи радості до страху або гніву.  

Я вірю в те, що першочергове завдання батьків – це дати дітям можливість відчути емоції від книги. Показати, що їх можна відчувати, і як це захоплююче і неймовірно радісно, коли в твоїй уяві народжуються невідомі тобі раніше міста і герої.

Після цупких книжечок з малюнками ми поступово перейшли на книги з короткими віршиками, потім з довшими (в той час улюбленою книгою були Улюблені вірші частина 1), і почали з’являтись короткі прості історії, такі як Мед для мами або Вовченятко, яке запливло далеко в море. Поступово з віком історії ставали довшими, а книг в нашій оселі ставало все більше. Ближче до 5 років улюбленими були Лісова школа і Тореадори з Васюківки Всеволода Нестайка, а також різноманітні енциклопедії – син зацікавився спочатку динозаврами, потім космосом.

Коли я пишу, що ми багато читали вголос, я справді маю на увазі багато. Щоб ви приблизно уявили обсяг, скажу що, наприклад, коли Іллі було п’ять, мій чоловік прочитав вголос всі шість книг циклу «Чарівник смарагдового міста» Олександра Волкова.

І тут я підходжу до критично важливого моменту. Багато батьків чекають, коли ж їхні діти почнуть нарешті читати самі. Коли дитина може більш-менш скласти склади у слова, їй дають в руки книгу і кажуть: «Читай, ти уже вмієш». (Дехто навіть змушує читати якусь кількість сторінок в день, просто так або за винагороду).

Гадаю, що так робити не варто. На мою думку, читати вголос треба до тих пір, доки дитина просить вас. Це може тривати і до шести-семи років, а може і довше. Чому я так вважаю? Подумайте, скільки операцій повинен здійснити дитячий мозок для того, щоб зрозуміти зміст прочитаного. Продертися крізь усі ці гачечки і палички, які дорослі називають буквами, скласти їх докупи в слово і потім в речення, й озвучити. І зрозуміти зміст прочитаного. Це дуже складне завдання! І найважливіше – так можуть зникнути відчуття від книги, про які ми говорили вище. Зникає уся магія. А це дуже сумно.

А ще в п’ять чи шість років діти можуть сприймати набагато складніші й довші історії, ніж ті, які вони можуть прочитати самі. Тобто, в той час як ви просите п’ятирічну дитині читати коротке оповідання з читанки, їй може бути цікавіше послухати довгу історію про слона Ґудзика або про кротенят, які вона самостійно опанувати ще просто не в змозі.

Ми читали синові трохи довше, ніж до шести років. Більш того, рівно в шість він сам ще не читав взагалі. Жодного слова і жодного складу. Хоча й  знав усі букви.

Найкраще у вивченні літер йому допомогла не якась з методик, і не букви на магнітах, які я, як багато інших мам, купила і приклеїла на холодильник, а гра в планшеті «Мишеняткова абетка» і електронна пошта – він писав короткі електронні листи бабусі або мені (а я в цей час сиділа поруч і читала їх, і одразу ж відповідала – це викликало неймовірну радість).

На мою думку, раннє читання ніяк не пов’язане з любов’ю до читання взагалі. Тобто, друге не обов’язково випливає з першого. Любов до читання – це і  є емоції, і бажання їх переживати знову та знову. І якщо ви – прихильник раннього розвитку і навчаєте малюка читати з крихітного віку, ви все одно маєте пам’ятати про читання книг вголос. Адже саме так виникають відчуття.

В шість з хвостиком років Ілля почав сам читати. Просто прийшов час і він був готовий. Спочатку довго читав лише ті книги, які вже були прочитані нами багато разів перед тим – очевидно, так йому було легше, адже багато текстів  з них він пам’ятав. Потім поступово перейшов до нових. Зараз, наприклад, читає п’яту частину «Гаррі Поттера».

Якщо ви дочитали до цього моменту, і вам нестримно хочеться побігти до своєї дитини і вже починати їй читати вголос, прошу затриматись вас ще на хвильку. Бо зараз я скажу ще одну важливу річ.

Я працюю з дітьми дошкільного й молодшого шкільного віку. І знаю, наскільки всі діти різні. У кожної дитини свій темп навчання і розвитку. Хтось не може всидіти на місці довше трьох хвилин, а хтось може навіть годину старанно клеїти аплікацію. Хтось любить історії про принцес і розмальовки, а хтось – битись уявними мечами і їхати верхи на уявному коні. Хтось в чотири роки без зусиль запам’ятав усю англійську абетку і навіть намагається читати англійською, а комусь в цьому віці ще важко запам’ятати українські літери.

Пам’ятайте, що не слід порівнювати свою дитину з іншими. Підганяти її до якихось рамок і норм. Змушувати читати і любити книги, бо ніби як уже пора. І дитина знайомих вже давно читає.

Я знаю, це легше сказати, ніж зробити, тому що я сама – мама. Але постарайтесь.

Якщо зараз я пишу про свого сина, який читає Гаррі Поттера, це зовсім не означає, що якщо й ви читатимете і купуватимете книги, як я, то й ваша дитина в сім років так само багато читатиме.

Але я вірю, навіть точно знаю, що якщо ви подаруєте своїй дитині радість від спільного читання, це обов’язково принесе свої плоди. Раніше чи пізніше.