Телефон: +380667721002
: м. Київ, вулиця Пушкінська, 7
: м. Київ, вулиця Срібнокільська, 1А
: м. Київ, вул. Русанівська набережна, 4
Кошик порожній
У кошику товарів: 0
Головна > Конкурс "Давай, Пиши!" > Мені все ліньки. Авторка - Ксенія Громико

Мені все ліньки. Авторка - Ксенія Громико

9 квітня 2020 р. 13:27

    Жив собі хлопчик Максим, якому було все ліньки. Читати — ліньки, малювати — ліньки, спати — ліньки, ба, навіть, їсти — ліньки. Одного разу, прокинувшись вранці, ледве розліпивши повіки (бо було ліньки) Максик зрозумів, що він знаходиться не вдома. Долаючи дуже сильну лінь, він покликав маму, але вона не відгукнулася. Потім хлопчик покликав тата, але й він не відгукнувся. Максим покликав батьків ще раз, у відповідь - тиша. Максик хотів злякатися, та й це йому було ліньки робити, тому він заснув…

 

 

                                                            * * *

 

 

  Коли Максим прокинувся наступний раз, він, долаючи дуже сильну лінь, відкрив очі, сів і роззирнувся. Хлопчик побачив якесь дивне місце: чудові, зелені дерева простягалися до самого неба, цвірінькали пташки, і дув легесенький вітерець.

 

   — Вставай, хлопче, робота не чекає, — почулуся біля самого вуха.

 

  Максик поглянув в гору і побачив незвичайного чоловіка, який схилився над ним. Він був одягнений в щось, що нагадувало спідницю і шорти одночасно.

 

    — Хто ви взагалі такі, і де це я? — пересилюючи лінь, закричав хлопчик — Я хочу до дому, до мами і тата!

 

    — Які мама і тато? Це плем'я трудівників. Сюди потрапляють ліниві діти, і ми їх перевиховуємо. Ти, напевно, теж лінивий? — відповів дивний чоловік.

 

    — Відпустіть мене! Навіть, якщо і так, то я хочу додому!!!

 

    — На жаль, це неможливло. Але ти можеш повернутися додому, якщо пройдеш лабіринт, — спокійним голосом відповів чоловік.

 

    — А, що там потрібно робити? — ліниво спитав Максим.

 

    — Там потрібно пройти деякі випробування.

 

    — Які?

 

    — Цей лабіринт має вигляд звичайної квартири, там потрібно дещо зробити. Що саме, достоменно не можу сказати.

 

  Максик вагався, бо треба було щось робити, а йому ліньки. Проте, якщо це поверне додому, то це вже непогано. І, все-таки, він вирішив погодитися, все одно нічого не втрачає.

 

   — Але, якщо мені там не сподобається, то можна я вийду з лабіринту? — спитав Макс, про всяк випадок.

 

   — Так, звісно, але ти тоді назавжди залишишся в цьому племені, — безтурботно відповів дивний чоловік.

 

   — Ну добре, спробую, — переборюючи лінь, відповів хлопчик.

 

   — Добре. Тоді пішли, — посміхнувся чоловік.

 

  І раптом навколо них все почало кружляти, і через деякий час вони опинилися в кварирі, такій, як у Максима.

 

    — Ну все, далі мені не можна, тому бувай, — прошепотів чоловік і зник.

 

   Перше, що побачив Максик, було величезне ліжко. Він, звісно, хотів лягти, але це було неможливо, бо воно було завалене горою речей. Зрозуміло, що наш герой не вмів прибирати, бо за нього все робили батьки.

   Максим заплакав. Він плакав довго, але це не допомогло. Тому хлопчик почав згадувати, як це робила мама і намагався повторювати. Спочатку Максику нічого не вдавалося. Він плакав, не припиняючи, але все одно продовжував прибирати, бо хотів додому. А потім в хлопчика все почало виходити! І, взагалі, як круто робити щось корисне!

 

  Через деякий час наш герой закінчив прибирання. І раптом він побачив, як прямо перед ним з’явилися двері. А біля них стояв той самий дивний чоловік, якого він зустрів в лісочку.

 

   — Що ж, вітаю тебе! Ти впорався з завданням, і тепер можеш повернутися додому, — посміхнувся чоловік.

 

  Максим дуже зрадів, бо хотів додому. Тому відчинив двері і опинився в своїй квартирі. Він побачив батьків і вигукнув:

 

    — Мамо і тато, я більше не буду лінивим, я зрозумів, що бути лінивим - неправильно!

 

  І надалі Максик ніколи більше не лінувався.