Українська Укр
Англійська Eng
Телефон: +380667721002
Адреса: м. Київ, вулиця Пушкінська, 7
Кошик порожній
У кошику товарів: 0
Головна > Публикації > ​Топ-5 книжок для осені

​Топ-5 книжок для осені

6 жовтня 2016 р. 15:07

Восени вечори стають довшими, як і книги, які ми обираємо. Нарешті є час начитатися, не йдучи на компроміс між книжкою і прогулянкою. Головне, щоб шкарпетки були теплі, а книжка захоплювала. Ми підготували ТОП-5 новинок, які заповнять жовтневий вечір.

 
    
  
  
   
  

Джорджин Говелл «Королева пустелі»
Одна жінка здатна змінити хід історії


Життя Ґертруди Белл, британської письменниці, мандрівниці, археологині і картографині, здається, складалось так, аби про нього написали книги. Вона проклала кордони Близькосхідних держав,
досліджувала звичаї бедуїнів, мандрувала тими місцями, які були поза сприйняттям більшості європейок. Їй довіряли аравійські шейхи, а між тим вона була британською розвідницею. Белл походила з заможної аристократичної сім’ї, але ввійшла в історію не, як "ще одна з ...". Неймовірно насичене, цікаве, сповнене авантюр та пригод, досліджень і знайомств, життя Ґертруди Белл не вкладалось в канон початку ХХ століття. Документальний роман Джорджини Говелл пронизаний  цитатами зі щоденників та листів, завдяки чому Ґертруда постає перед читачем щиро та відверто.За книжкою Джорджини Говелл знято фільм з Ніколь Кідман у головній ролі. 


Коли вона відкрила для себе подорожі пустелею, авантюра раптом розрослася до всеохопного персонального експерименту, яким Ґертруда ніколи не могла задовольнитися до кінця. Стіль​ки ще було невдосконалених мов, недосліджених звичаїв, незнайомих народностей, невивчених розділів історії та археології, не опанованих технологій навігації й топографії, фотографії й картографії. Її збурював і азарт необхідності виживати та досягати мети, і п’янке відчуття становлення власної особистості далеко від світу, де її сприймали
 передусім як члена сім’ї Беллів. 
 
  
 
 
 
  
  
  
Яцек Денель «Ляля»

Читаючи "Лялю", здається, наче підслуховуєш чужу розмову - десь сокровенну, десь просто смішну, в чомусь безглузду для стороннього вуха, але передусім щиру. Ця підслухана оповідь про почуття, досвід, смуток і невідворотність. Вона про життя, яке минуло, і яке знову постає в пам’яті Лялі й губиться там, залишаючи якісь скраві історії, правдиві та неправдиві, чи зовсім трішки надумані. В цій книжці спогади цілого покоління, що бачило війни, зміни кордонів і влади, світоглядів та ідеологій, а між тим шукало щастя. Отак зі зворушливою правдивістю пишеться історія за історією, які складаються у ціле життя.
 
Улітку я виносив у сад стіл, олівці й папір.
Щойно закінчився сніданок, і бабуся примушувала нас мити посуд, чистити зуби й поливати квіти на високих полицях: «…не ставай на стіл однією ногою, так відразу, та ще й із лійкою, роби, як я, спершу табуретка, але не ця, на кривих нічжках, бо можна впасти, тоді стілець, тільки дивися, бо він складний і з нього можна впасти, якщо стати не там, де треба, і вже тоді на стіл, і поливай уважно, щоб не перелити, бо книжки заллє…» - як я добрі чверть години морочився, зносячи по сходах стіл, стілець, коробки й олівці в незліченній кількості пластмасових відерець з-під морозива; щоразу я вигадував нові й нові комбінації, щоб тільки якомога менше ходити по сходах, у результаті планування оптимального рішення займало мені більше часу, ніж саме носіння. 
 
 


   
    
   
   
Юлія Ілюха «Неболови»

"Неболови" - це низка болючих новел, в яких живуть реальні герої - вони радіють і сумують, страждають, намагаються прилаштуватись у світі, до умов якого не були готові. В них щирість і відвертість так сильно виходять на поверхню, що прочитуються і відчуваються розумом, серцем і проходять десь під шкірою. Буденність війни у прифронтовому Харкові і виразність окремість кожного характеру і персонажа. Юлія Ілююха зображає нове місто, яке виросло нарешті з радянських шаблонів і намагається самоідентифікуватись. Її герої і героїчні, і звичайні, і ниці – короткий, але вичерпний зріз нашого соціуму.
 
Лєра зупинилась і прислухалась. Хлопчаки грали у війну. Не ту, давню і забуту, коли ролі розподілялися на «фашистів» і «наших», а в сучасну, де були «наші» і «сєпари». Миготіли засмаглі хлопчачі литки, стукотіли палиці стовбурами дерев, імітуючи автоматні черги, гупало в кущах каміння, наче падали міни.
Міша, сєпари атакують! – заверещав пацан у червоній майці, вигулькнувши майже з-під землі біля її ніг.
Зграйка хлопців сайгаками проскочила за ним через доріжку. Загупали палки, відбиваючи чергову атаку. Лєра постояла якусь хвилину, слухаючи їх, притулившись лобос до шорсткої дубової кори. Головний біль майже вгамувався. Швидким солдатським кроком рушила з парку на вихід. Треба встигнути зібрати речі. Рюкзак у шухляді, форма в шафі, берці на балконі, шеврон у скриньці із золотом, 
підписаний прапор на стіні. Лєра поверталась на війну.
 

  
  
  

Лорен Ґрофф «Долі та фурії»

Кожна історія має дві перспективи, як і кожні стосунки. Й іноді виявляється що секретом "хорошого" шлюбу є всі ті скелети у шафі, що трепетно ховаються від сторонняього ока. Цим нашарованим романом Лорен Гроф охоплює понад двадцятирічну історію шлюбу. в якому таємниці химерним чином перемежовуються з правдою. Молоді та пристрасні Лотто і Матильда надто красиві та бездоганні, щоб залишатись звичайними. Вони знайомлятся і безповоротно закохуються, відокремлюючись від буденного світу своїми стосунками. Їх шлюб видається ідилічним, але гнітюче відчуття нещирості все більше проростає з кожною новою таємницею. "Долі та фурії" - ретельний психологічний аналіз стосунків, кохання та шлюбу, обрамлений у витончену й вигадливу художню історію.
 
Щось прошелестіло через кімнату і стало в нього за спиною. Воно прийшло швидко й упевнено. Він укляк на місці. Відчув, як чиєсь обличчя притулилося до його потилиці. Воно дихало золодом. Йому здавалося, що він стоїть так уже із сотню років. Нарешті те обличчя забралося геть.
Хто тут? – крикнув у порожнечу.
Він насилу відчинив скляні двері, і в будинок увірвався різкий холодний вітер. Звук ожив. Він вийшов на балкон, обперся об поручень і підставив голову під порив вітру. Подивившись угору, зрозумів, чому все навколо здавалося таким примарним. 
 
 


  
  
 
   
  
  
Ерік Ларсон «Диявол у Білому місті»

Книга Ларсона нагадує документальну хроніку, яка раз у раз затверджує кожне слово цитатою з часописів, спогадів, свідчень. І це перше, що впадає в око - скрупульозність і достовірність у роботі над текстом. Роман не заграє до читача вигаданими деталями чи надуманими нюансами, немає там практично "чорнухи" чи надмірного натуралізму. Ларсон створює напруженість зовсім іншими засобами - він інтригує, шокує, захоплює напівнатяками та недомовками (які, зрештою, і є більшою мірою тим, що залишилось від отих подій). Разючий контраст Білого міста Деніела Бьорнема, яке створене,щоб вразити світ своєю величчю, та чорного, задимленого, брудного Чикаго; це контраст злиденності й розкоші, грандіозності міста і нікчемність людського буття, щирої довірливості та бездушної жорстокості.
   
  
Як виявилося, виставці не вдалося довго стримувати інстинкти Чорного міста. Після її закриття ще багато тисяч робітників поповнили й так численну армію безробітних, і безхатченки оселилися у великих покинутих виставкових палацах. «Бідняки тяжко, надголодь пережили важку зиму після Всесвітньої виставки, - писав романіст Роберт Геррік у «Павутинні життя». – У цю красу марнотратне місто вклало всі свої сили і, показавши всьому світові прекрасну квітку своєї енергії, знесилилося… величні шати виявилися містові завеликі… Цілі милі порожніх крамниць, готелів, багатоквартирних будинків показують, як воно зменшилося. Десятки тисяч людей, яких заманили до святкового міста аномально великою платнею, залишилися в злиднях – без права замешкати у його спорожнілих будівлях». Це був невимовно похмурий контраст.