Люди, які пишуть нашим дітям

Ми замислились, як діти обирають собі книгу. Часто ж їх вподобання непередбачувані, дивні і зовсім не такі, як наші. Тож, мабуть, не кожен автор втримав у собі достатньо дитячого тону. «Моя Книжкова Полиця» розпочинає проект «Люди, які пишуть нашим дітям», тому що хоче з’ясувати, яке таємне вміння допомагає дорослим захопити малих читачів. Знайомтесь з першою героїнею – Тетяною Стус (Щербаченко).

       Тетяна створює чудові дитячі книжечки, займається дослідженням та   промоцією української дитячої літератури у проекті Барабука, а ще й уміло поєднує це з «роботою» матусі трьох донечок та «бабусі» однієї онучки. Рідні дівчатка для неї – натхненниці нових книг і навіть співавторки. Так були написані історії про бешкетницю Даринку (книжка «Пуп Землі, або Як Даринка світ рятувала»). У спілкуванні з донями з’явилася «Біла, синя та інші». Малесенька Ївга Дмитрівна ніяк не могла зрозуміти, «чому люди не літають?!». Так «народилися» дивовижні киці – вони вміють і літати, і плести барвисті шалики, і взагалі не є звичними кицями, тож і люди можуть траплятися найрізноманітніші, і серед них точно знайдуться такі, що вміють літати, головне – не переставати у це вірити!

Спогади про дитинство в Тетяни викликають мрійливо-пустотливу посмішку: вона згадує, як любила, коли її тато фотографував, а ще більше їй подобалося згодом проявляти й робити з ним світлини, зачинившись у ледь освітленій спеціальним червоним ліхтарем ванній кімнаті. Дуже вабила пізніми вечорами таємничість оживлення зображень, дивовижне занурення в загадкові процеси не так хімічні, як метафізичні. І як істинний любитель таємниць і загадок, найдовше у дитинстві вона мріяла стати приватним детективом.

                 Без запинки співрозмовниця дає відповідь на питання про улюбленого літературного героя: «Пеппі Довгапанчоха»! І на підтвердження розповідає смішні історії з власного дитинства. Одна з них про те, як мала допитлива Танюшка з подругою розклала багаття в кущах за будинком сусідки баби Гаші і … смажила там яєчню на іграшковій сковорідці. З квашеними помідорами. Або як вчила уроки «на лоні природи» по дорозі додому зі школи – у залишках окопів та бліндажів часів другої світової, які навіть до сьогодні не встиг розрівняти час… На згадці про місця давніх-давніх бойовиськ Тетяна раптом сумнішає. Зараз на її малій батьківщині, на Луганщині, триває війна…
                 У Тетяни є дуже корисна й дотепна книжка для знайомства дітей з розумним і корисним явищем сучасного світу – інтернетом. «Як не заблукати в Павутині» – не тільки «шпаргалка від мами» для старшої доньки. Цю тему спричинило й те, що письменниця дуже любить і постійно цікавиться новинками техніки. Настільки любить, що домашнім девайсам дає імена. Як і квітам у горщику.
                 І ви здивуєтесь, що улюбленою тваринкою письменниці є не киця, а… білочка. І як справжня білочка, вона любить горішки й радить вживати їх для «заповнення енергетичних дірок» або просто для позитивного настрою, який вона випромінювала протягом усієї нашої розмови!

Текст: 

Марії Горбач